 21 липня 2024р. - 125 років від дня народження одного з найвідоміших і найцікавіших письменників усіх часів – Ернеста Хемінгуея. Він народився 21 липня 1899 року в штаті Іллінойс (США). Його батько був лікарем. З раннього дитинства Ернест багато читав і захоплювався риболовлею. Уже під час навчання в школі хлопчик почав писати невеликі замітки та репортажі в шкільну газету. Тоді він вирішив для себе, що стане письменником. У шкільні роки Хемінгуей багато читав. Пізніше, вже після «Фієсти», він стверджував, що писати навчився, читаючи Біблію. З традиційного шкільного читання Хемінгуея не зачепили ні вірші Теніссона і Лонгфелло, ні романи Скотта, Купера, Гюго, Діккенса. Зате Шекспір і Марк Твен залишилися уподобанням на все життя. Перше оповідання письменника з'явилося в шкільному журналі в 1916 році. Воно вийшло під назвою «Скрижаль». Після закінчення школи 1917 року він відмовився вступати до університету, як наполягали батьки, і поїхав до дядька в Канзас-Сіті працювати репортером газети. Через рік Хемінгуей записався у транспортний підрозділ американського Червоного Хреста. І це його перше знайомство з війною закінчилося тяжким пораненням, із його тіла вийняли близько двохсот залізних уламків. За порятунок італійського солдата отримав срібну зірку «За доблесть» та «Воєнний хрест». 1919 року повернувся в США, працював у різних газетах, писав нариси про війну. 1929 року вийшов його роман «Прощавай, зброє!». Двічі побував письменник в Іспанії: там, раз побачивши кориду, став її палким прихильником. Він також любив сафарі, риболовлю, дружив з матадорами, подорожував. Після закінчення війни Хемінгуей працював журналістом в Торонто та Чикаго і писав оповідання. Потім разом з дружиною переїхав до Парижа. У 1937–38 роках він знову в Іспанії, тепер уже на війні. Написав серію репортажів, статей, оповідань. А 1944 року Хемінгуей взяв участь у воєнних діях після відкриття другого фронту під час Другої світової війни. Життя письменника було діяльне, організоване так, щоб постійно відчувати напруження, не втрачати відчуття істинності, яке загострюється під час зіткнення зі смертельною небезпекою. Перший успіх до Хемінгуея прийшов в 1926 році з публікацією роману «І сходить сонце(Фієста)». У 1927 році вийшла збірка його оповідань «Чоловіки без жінок», після чого письменник публікував твори один за другим. Роман «Прощавай, зброє» він написав в 1929 році. Підсумком роздумів письменника над подіями в Європі кінця 30-х років стали романи "Мати і не мати" (1937) і "По кому подзвін" (1940). У 1937–38 роках він знову в Іспанії, тепер уже на війні. Написав серію репортажів, статей, оповідань. А 1944 року Хемінгуей взяв участь у воєнних діях після відкриття другого фронту під час Другої світової війни. Життя письменника було діяльне, організоване так, щоб постійно відчувати напруження, не втрачати відчуття істинності, яке загострюється під час зіткнення зі смертельною небезпекою. В цей час Хемінгуей створює на Кубі приватну агенцію по боротьбі з фашистами. Разом з друзями на яхті «Пілар» патрулює узбережжя Атлантичного океану в пошуках німецьких підводних човнів. У 1944 році бере участь у визволенні Парижа. Активна боротьба з фашизмом поєднується з журналістською діяльністю. Нариси та репортажі воєнних часів увійшли в книгу «Люди на війні» (1942). Під час війни Хемінгуей також працює над книгою про море, яка так і не була закінчена й вийшла вже після його смерті («Острови в океані» (1970)). 1952 рік стає черговою перемогою Хемінгуея: він пише підсумковий твір свого життя - повість «Старий і море». Це квінтесенція роздумів і міркувань письменника про людину і її місце у всесвіті. У 1953 році йому вручили Пулітцерівську премію за всесвітньо відомий твір «Старий та море» та Нобелівська премія в 1954р. за створення «яскравого стилю, що становить майстерність мистецтва сучасної прози».
Авіакатастрофа та отримані під час гасіння пожежі опіки дуже підірвали здоров’я письменника. У нього були гіпертонія і діабет. Письменника намагалися лікувати психіатри. Вони аж 13 разів використовували для цього електрошокову терапію. І згодом Хемінгуей втратив пам'ять і не зміг більше писати. Сам він сказав про це так: «Ці лікарі, що робили мені електрошок, письменників не розуміють... Хай би всі психіатри повчилися писати художні твори, щоб зрозуміти, що означає бути письменником... який був сенс у тому, щоб руйнувати мій мозок і прати мою пам'ять, яка являє собою мій капітал, і викидати мене на узбіччя життя?» І всього лише через кілька днів після виписки з лікарні, Ернест застрелився, зрозумівши, що писати більше не зможе. Може бути, саме тому посмертної записки не було. Похований Хемінгуей на Кубі, де жив останні роки, його будинок перетворено на музей.
Популярність творів Хемінгуея у світі величезна. Про це свідчать такі цифри: з 1947 року по 1961-й вийшло 216 перекладів мовами світу, а твори ввійшли до 181 збірки та антології.
У 1993 році на його честь названо малу планету 3656 Хемінгуей.
На честь письменника названо рибу. Виявляється він перший зумів зловити Neomarinthae Hemingwayi і дав їй назву.
За життя у Хемінгуея було досить багато фанатів. І один з них навіть увійшов в історію, як найдокучливіший. Звали його Віктор Хілл, і він кілька місяців полював за письменником, щоб отримати автограф. І коли Хілл все-таки зумів дістати Хемінгуея, той написав йому наступне: «Віктору Хіллу, справжньому сукиному синові, який не може зрозуміти відповіді «ні»».
Рушницю, з якого застрелився письменник, тепер називається Hemingway. |
