Степан Васильович Руданський народився  6 січня 1834 років (25 грудня 1833 р.) в селі Хомутинці Вінницького повіту в родині сільського священика.

Початкову освіту отримав у дяка. У 8 років батьки віддали Степана Руданського до Шаргородської духовної школи-бурси. Згодом навчався у Подільській духовній семінарії у Кам’янці-Подільському. В 1856 році Руданський приїздить до Петербурга і проти волі батька, вступає не до духовної академії, а до медико-хірургічної. У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа».

У 1859 він почав друкуватися. Писав в жанрі романтичної балади («Розбійник», «Вечорниці», «Упир», «Розмай» та ін.), в них помітний вплив фольклору й Т.Шевченка. Руданський згодом перейшов до громадянської поезії, засудження кріпацтва.

Після закінчення академії Руданський виїхав на службу до Ялти, де займав посаду міського лікаря, завідуючого лікарнею, лікаря в алупкинських маєтках Воронцова, карантинного лікаря в порту і навіть лікаря Ялтинського повіту. Руданський організував у Ялті першу медичну бібліотеку, метеорологічний пункт, міський ринок, у різних місцях Криму – фельдшерські пункти. У 1869 році його обрали почесним мировим суддею Сімферопольсько-ялтинського мирового округу.

Влітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери, і Руданський взявся винищувати джерела інфекції і сам захворів. Напружена робота, загальне ослаблення організму викликали загострення давнього недуги – туберкульозу легень. У 39-ти річному віці 21 квітня 1873 Руданський помер у Ялті внаслідок спалаху епідемії холери. Поховано його на узгір’ї масандрівського кладовища Ялти. Нагороджений орденом св. Станіслава 3-го ступеня.

«Повій, вітре, на Вкраїну» - це одна із найвідоміших поезій Степана Руданського. Надрукована вперше вона була за 5 років після написання – 12 січня 1861 року у дебютному випуску українського журналу «Основа». Письменник є автором кількох поем – «Цар Соловей», «Мазепа, гетьман український», «Павло Полуботок», «Павло Апостол» та ін. Особливе місце в творчості Руданського належить його «приказкам». А їх налічується близько 200. Ці мініатюри прекрасно розкривають морально-етичний потенціал українського народу, його народну мудрість.