БІЛОЗЕРСЬКА МІСЬКА ПУБЛІЧНА БІБЛІОТЕКА

Донеччина літературними стежками

admin — Wed, 28 May 2025 02:32:39 GMT

28 травня у нашій державі відзначається Всеукраїнський день краєзнавства. Краєзнавство - одне з головних напрямків патріотизму і йому належить виховання любові і дбайливого ставлення до рідної землі, – своєї «малої батьківщини», її історії, поваги до народних традицій і звичаїв, фольклору, любові до рідної природи. Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла. Природне бажання кожного – знати своє родове коріння, історію села чи міста, де вона народилася і де пролягли її життєві шляхи. А донецький край, кожен його населений пункт і навіть чимало курганів та заповідників, монастирів, озер, рік та криниць овіяні тисячолітніми легендами й думами чи оспівані у художньому слові майстрами красного письменства. До Всеукраїнського дня краєзнавства Білозерська міська публічна бібліотека підготувала книжкову виставку художніх творів Донецьких письменників "Наша історія літературними стежками".

Свято щодня

admin — Mon, 26 May 2025 01:47:46 GMT

26 травня всі рудоволосі представники населення планети відзначають своє особливе свято – Всесвітній день рудих. Ідея свята належить художнику з Нідерландів Барту Ровенхорсту, якому для написання картини знадобилася рудоволоса натурниця. Художник був вражений, що на кастинг замість 15 дівчат, як він зазначав в оголошенні, прийшло набагато більше рудоволосих красунь. Саме на їх честь Ровенхорст і вирішив заснувати це свято. Люди з сонячним кольором волосся яскраві, веселі, несуть з собою відчуття радості. Вони дійсно виглядають немов поціловані сонцем. Вони як яскрава плямка у сірому натовпі. Психологи вважають, що діти-«рудики» непосидючі, надмірно цікаві і загадкові. Їх настрій може швидко змінюватися, і дуже складно вгадати, чого чекати в наступну хвилину від такої дитини: посмішку або черговий каприз. Підростаючи, вони ніби занурюються в свій нереальний світ, люблять грати на самоті і уявляти себе героями своїх вигаданих історій.

Звісно, що письменники не оминули увагою рудоволосих героїв, бо кого, як не їх зробити головними бешкетниками, мрійниками та шукачами пригод?

Цікаві факти про рудоволосих

До «касти» рудоволосих належать такі видатні люди, як давньогрецький науковець та філософ Арістотель, італійський вчений, фізик, астроном, математик Галілео Галілей, король Великобританії Річард Левине Серце, Кромвель, імператор Нерон, цар Давид, троянська принцеса Олена, Афродіта, французький імператор Наполеон Бонапарт, музикант та композитор Антоніо Вівальді, видатний голландський художник Вінсент Ванг-Гог, Марк Твен, Вінстон Черчілль, Біл Гейтс, Йосип Бродський, відомі австралійські акторки Ніколь Кідман, Айла Фішер, бразильська модель Сінтія Дікер тощо.
Давні греки були впевнені, що рудоволосі люди після смерті перетворюються на вампірів.
Найрідкіснішою комбінацією вважаються блакитні очі і руде волосся. Здебільшого руді люди мають очі карого або зеленого кольору.
Багато рудих народжуються лівшами.
Руді не сивіють. Руде волосся ніколи не посивіє; воно просто стає білим чи набуває відтінку рожевого золота.

День Героїв

admin — Fri, 23 May 2025 03:16:31 GMT

Упродовж багатьох десятиліть українці вшановують пам’ять героїв, які поклали життя в боротьбі за волю і незалежність України. 23 травня в Україні відзначають День Героїв — борців за свободу країни: лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської доби, Cічових стрільців, вояків Армії УНР, холодноярців та воїнів УПА, Героїв Небесної Сотні, учасників АТО, сучасних захисників, які щодня стоять на передовій. Рішення створити таку важливу подію було прийняте під час II Великого збору Організації українських націоналістів 1941 року. А дату обрали на честь видатного громадського діяча, командира збройних сил, ідеолога українського націоналізму Євгена Коновальця. Його 23 травня 1938 року підступно вбили в Роттердамі. Спершу День Героїв святкували підпільно, але зі здобуттям Україною незалежності воно почало набувати все більшого розголосу. Особливо важливим воно стало після початку російсько-української війни, коли нові герої боронять рідну Батьківщину.

Схиляємо голови перед мужністю та відвагою героїв, які боронили і нині захищають нашу країну. Пам'ять про них житиме вічно в наших серцях, а живим - наша безмірна вдячність і повага. А кожному українцю бажаємо миру та злагоди в рідній оселі.

Ювіляри року

admin — Thu, 22 May 2025 04:17:48 GMT

22 травня виповнюється 185 років від дня народження видатного українського драматурга, композитора, актора і режисера, одного із засновників українського професійного театру Марка Лукича Кропивницького. Іще за життя його називали “батьком українського театру”. Він створив реалістичну школу сценічного мистецтва. В умовах Емського указу (суворі заборони на розвиток української мови, літератури, музики, театру) Кропивницький популяризував Україну, українські мову, культуру і традиції. Кропивницький у 1881 році добився скасування останньої норми Емського указу, і було дозволено ставити вистави українською мовою. Як драматург, Кропивницький поповнив українську літературу майже 50 драмами, комедіями, водевілями та фарсами, інсценізаціями за творами Т. Шевченка, Є. Гребінки, М. Гоголя… Йому належать дитячі п’єси за мотивами народних казок – «Івасик-Телесик», «По щучому велінню». За своє життя Кропивницький зіграв понад 500 ролей. Його голос зачаровував красою і широтою діапазону. Він добре знався на музиці й сам писав мелодії для багатьох п’єс. В українську музичну класику увійшли пісні Марка Кропивницького «За сонцем хмаронька пливе», «Соловейко», «Де ж ти бродиш, моя доле»… Він заснував чотири драматичні трупи, які пропагували українську культуру на сценічних підмостках не тільки українських міст і сіл, а й Москви, Варшави, Мінська, Тифліса (Тбілісі), Баку, Вільно (Вільнюс)… Не раз бували і в Кишиневі. Як театральний педагог, Марко Лукич виховав ціле покоління українських професійних акторів.

У 1982 році ЮНЕСКО визнало саме трупу Кропивницького першою професійною трупою в Україні. І відлік українського професійного театру ми ведемо від 27 жовтня 1882 року, коли поставили «Наталку Полтавку» в Єлисаветграді. На честь генія українського театру місто Єлисаветград було перейменовано на м. Кропивницький. Його іменем названо рідне село, вшановано обласний театр, бібліотеки, школи та вулиці.

День матері

admin — Sun, 11 May 2025 03:20:48 GMT

Сьогодні - 11 травня, у другу неділю травня, українці відзначають День матері. Матуся… Саме слово зігріває нас, вселяє надію і надихає на подвиг. Мама виносила нас під своїм серцем, віддала нам його тепло і ніжність, пестила нас, передавала мудрість, щирість і щедрість своєї душі. Куди б не закинула нас доля, якими б важкими та тернистими шляхами не мандрували в цьому житті, завжди думками повертаємося до рідної домівки, чуємо заспокійливий і впевнений мамин голос. І тому не дивно, що найтепліші, найщиріші слова письменники і поети присвячують матерям. «Мати – символ добра на Землі» – під такою назвою Білозерська міська публічна бібліотека презентує літературний перегляд книг, у яких головною героїнею є мати – берегиня роду людського. Усім матусям висловлюємо найтепліші слова в цей день. Бажаємо, щоб вас любили і цінували ваші діти. Нехай не заростає стежка до батьківського порогу, хай діти приїжджають на свята і дарують вам свої усмішки, теплі і ласкаві слова та свою віддану і незгасаючу любов. Будьте щасливими і здоровими, на радість своїм рідним. Хай буде мир і щастя на нашій рідній землі.

День пам’яті та перемоги над нацизмом

admin — Wed, 07 May 2025 07:20:44 GMT

8 травня Україна відзначає День пам’яті та перемоги над нацизмом, вшановуючи загиблих у Другій світовій війні 1939–1945 років. Друга світова війна була одним з найбільших та найвідоміших конфліктів в історії людства. Через цю війну пройшла кожна українська родина - на фронтах, у тилу, в окопах. Одним, скалічила дитинство, іншим, забрала юність, комусь, грубі шрами війни позначили долю. У пам’яті тих, кому судилося через неї пройти, назавжди залишився той важкий час. Білозерська міська публічна бібліотека підготувала книжкову виставку «В книжковій пам’яті миттєвості війни…». Представлені твори українських письменників розповідають про трагічні події та зламані долі людей, про кохання, дружбу, надію, горе, смерть, радість, самопожертву та самовіддане бажання допомогти іншим. Ми пам'ятаємо тих, хто виборював свободу нашої країни, хто боровся із ворожими загарбниками, хто стояв на захисті нашої землі. Низький уклін, вічна пам’ять і слава визволителям.

Ювілейний Книгоград

admin — Thu, 27 Mar 2025 03:13:52 GMT

Повість-казка «Аліса в Країні Див» Льюїса Керрола — один із найпопулярніших дитячих літературних творів, який не втрачає актуальності вже 165 років. Книга Льюїса Керролла «Аліса в Країні Див» виникла під впливом реальних подій та реальних людей. До задуму написати "Алісу в Країні Див" автора підштовхнув випадок на прогулянці. 4 липня 1862 р. професор Доджсон вирушив кататися човном у товаристві дочок декана свого коледжу. Серед трьох дівчат була десятирічна Аліса. Вона звернулася до професора з проханням розповісти казку. І Доджсон тут-таки вигадав історію про те, як сама Аліса нібито потрапила до підземної країни, де з нею трапилося чимало незвичайного. Повернувшись додому, Доджсон занотував у блокноті основний сюжет казки. А вже за три роки видав її під назвою "Аліса в Країні Див", підписавши псевдонімом Льюїс Керролл. Невдовзі Керролл написав продовження пригод головної героїні цього твору – книжку "Аліса в Задзеркаллі". У ній він зобразив не лише свою маленьку приятельку, а й самого себе в образі Білого Лицаря.

Казку про пригоди Аліси в Країні Див читають люди різного віку, вона і сьогодні викликає неоднозначну оцінку, але нікого не залишає байдужим.

Про надзвичайну популярність свідчить існування безлічі варіантів екранізацій та комп’ютерних ігор, що створені на його основі. Найвідоміший мультфільм, відзнятий за мотивами керролловської книги «Аліса в Країні Див», належить американським художникам студії Дісней. В 1981 році вийшов мультиплікаційний фільм російською мовою, що ґрунтується на сюжеті цієї повісті-казки, творцем якого стала кіностудія «Київнаучфільм».

В 2000 році побачила світ культова комп’ютерна гра в жанрі Action «American Mc Gee’s Alice», виконана в стилі фентезі. Перший кінофільм про Алісу зняли у 1993 році, а в 2010 році на екрани вийшов фільм режисера Тіма Бертона (США) «Аліса в Країні Чудес». Стрічка отримала два Оскара у 2011 році (перший – за найкращі декорації, другий – за найкращі костюми), три Золотих глобуси (як найкращий фільм; за найкращу чоловічу роль; за найкращий саундтрек), призи Британської академії (за найкращі костюми; за найкращий грим та зачіски) і багато інших престижних нагород.

Ювіляри року

admin — Wed, 19 Mar 2025 06:15:28 GMT

Максим Рильський. Ліна Костенко. Два великі Поети, гордість України. Вони і народились в один день – 19 березня. Тільки з різницею в 35 років. Максим Тадейович у 1895 році, Ліна Василівна – у 1930. Кожна людина є представником свого часу. Тільки, як сказала Ліна Костенко, в одному житті відбивається головне, а в іншому – «збіговисько дрібниць». Максим Рильський був сином шляхтича і селянки. Родичі шлюб батька не визнали, тому подружжя мусило переїхати з Києва у село Романівку. Коли Максимкові було 7 років, Тадей Рильський помер. Сироту взяли під опіку Лисенки, хоч мали п’ятеро своїх дітей. Славетний композитор навчав хлопчика грати на піаніно і розуміти музику. Він розповідав про своїх друзів: українського етнографа Тадея Рильського, драматурга Михайла Старицького, історика Михайла Драгоманова, автора гімну України Павла Чубинського… Згадував ученицю Лесю Косач. Дівчина могла стати великою піаністкою, та тяжка хвороба прикувала її до ліжка. Тоді свій талант вона направила в єдине доступне їй мистецтво і стала – Лесею Українкою. Так формувався головний принцип життя Максима Рильського: що б не трапилось – не опускати руки, бо горе минається, а життя триває. З 1917 р. Київ охопив вихор революції. Йшли обшуки, мобілізації в різні армії, розстріли… Одні знайомі загинули, другі опинились у еміграції, треті переховувались…Студент Рильський перебрався у рідне село. Працював учителем у Романівці й сусідніх селах, у залізничній школі, на робітничому факультеті…Кожну вільну хвилину віддавав книгам, бо закінчити університет не було можливості. Зболене серце зцілював красою природи, музикою і поетичним словом. Поезій було створено на кілька нових збірок. Нових, бо перша збірка вийшла ще в 1910 р. Рильському було тоді 15 років.

Через кілька бурхливих і кривавих років все стихло. Україна стала однією з республік Радянського Союзу. Але з часів УНР лишились українські літературні твори, наукові статті, підручники, українські школи, Академія наук… Збуджена національна свідомість дала могутній імпульс розвитку української культури. Почався «червоний ренесанс». Тоді стало ясно, що Україна має поетів світового рівня. Максима Рильського було визнано одним з «нових класиків» – неокласиків. Неокласики не порушували ідеологічних питань, не висували політичні гасла. Вони зосередились на вічних людських цінностях: добро, краса, мудрість, людяність, духовність… А потім прийшло «чорне десятиліття». Почались арешти української інтелігенції. У перші хвилі заарештованих потрапили поет Максим Рильський і вчитель Василь Костенко. Поет видався підозрілим своїми віршами, а вчитель – тим, що знав 12 мов. Існує легенда, що, коли до нього прийшли з обшуком енкаведисти і сказали: "Показуй, де ти ховаєш зброю", Костенко усміхнувся і кивнув на колиску: "Отам". Там у колисці спала маленька Ліна. Існує легенда, начебто за Рильського заступився шанувальник його творчості Микита Хрущов. Він поскаржився Сталіну, що заарештовано талановитого українського поета. «Таланти треба берегти», – кинув вождь. І Рильського відпустили. За сімейними спогадами, слідчий спочатку оголосив, що поета засуджено на 10 років. І витримавши довгу паузу, повідомив: «Хотя, Рыльский, вы и наш классовый враг, вы еще можете быть нам полезны. А потому принято решение вас освободить…» Максим Тадейович вийшов з тюрми хворим на серце. Арешти тривали, друзів-неокласиків звинувачували в аполітичності, що було недобрим знаком… Знайомі перестали його впізнавати. На роботу не брали. А на руках дружина і діти… У ті страшні роки Максим Тадейович втратив обох старших братів. Його забрав до себе Остап Вишня, допоміг влаштуватись. Їхня дружба зав’язалась на все життя. Коли Вишня теж пережив арешт і 10 років ув’язнення, Максим Рильський допоміг йому і з житлом, і з роботою, і з поверненням до творчості. Рильський, як інші уцілілі українські поети, мусив хитрувати. Він включав у нову збірку поезій 2-3 вірші про радянську дійсність, про буяння нового життя, згадував робітників та колгоспників, партію… Поети про себе називали такі вірші «паровозами», бо вони «витягували» до друку усю збірку. Та все більше творів відкладав у шухляду, бо цензура їх не пропустила б. Цим компромісом урятував сім’ю, отримав можливість допомагати друзям. Він носив у тюрму передачі Євгену Плужнику – єдиний з усіх знайомих, дав гроші на житло звільненому перекладачу Григорію Кочуру…

Тодішні читачі швидко навчились відрізняти справжню поезію від «паровозів». Ліна Костенко рано стала розпізнавала справжнього Рильського. Того, що бачить, як «на вербі срібляться котики і став холодний посинів». Чує, як «замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли». Знає, що серпень з вереснем – то лицарі у дружнім змаганні схрестили шпаги «над медовою землею»: «перша шпага – жовтий промінь, друга шпага – сірий дощ»… Вона, як і Рильський, любить природу «не для себе», вона відчуває її живу душу.

Випробування і потрясіння Другої Світової війни породили небувале у світовій культурі явище. З давніх часів вважалось: «Коли гримлять гармати, музи мовчать». Але поети України заговорили в повен голос. Відбулось небачене піднесення громадянської лірики. І серед перших поетів – Максим Рильський. «Слово про рідну матір» – поезія не про партію чи Сталіна. Це слово любові до України, яку «сходили босими ногами» Сковорода, Котляревський і Шевченко, культуру якої творили Лисенко і Заньковецька… Це образ України з древньою історією і могутнім народом, що «не вмер, не вмре від жодної гармати», що піднявся від Дніпра до Карпат.

В те воєнне лихоліття муза поезії прийшла втішити й одинадцятилітню Ліну Костенко. Їм обом – визнаному поету і дівчинці – довелось зазнати лиха евакуації, недоїдання і холод… Але й пізнати справжню людяність.

Коли Друга світова війна закінчилась, сталінізм спробував укріпити свої позиції. Тюрми й табори поповнювались і солдатами, що вижили у німецькому полоні, і селянами, які «перебували на окупованій території», і різними «націоналістами»… Василя Костенка засудили на 10 років. Його донька подала документи на філософський факультет Київського університету. Вона вже проштудіювала Арістотеля, Платона, Дідро, Гельвеція, у 16 років опублікувала свої перші вірші. Золота медаль давала їй право на вступ без екзаменів. Але прізвища Костенко серед першокурсників не було. Представник «особливого відділу» заявив: «Таких, как вы, мы не принимаем».

Партія знову брала літературу під контроль. Газети друкували статті на зразок «Про націоналістичні помилки Максима Рильського». Бібліотеки отримували списки художніх творів, які слід знищити. В тих списках – «Неопалима купина» Рильського. Заарештувати автора не дозволяла його слава. Тоді Рильського спробували відсунути на периферію культури – призначили директором невеличкого Інституту фольклору, мистецтвознавства та етнографії. Чиновники не розуміли, що митцю неможливо заборонити творити. Дім Рильських поряд з Голосіївським парком став притулком для талантів знаних і ще не знаних. Тут відпочивали душею Довженко, Вишня, Сосюра, Малишко, Воронько, Стельмах… Сюди приїздили легендарні співаки Іван Козловський та Дмитро Гнатюк… Тут бувала талановита молодь…

А Ліна після вигнання з Київського університету поїхала навчатись у Чернівці. Та коли на вулиці від голоду втратила свідомість, зрозуміла: треба повертатись до мами, удвох вижити легше. Щороку 19 березня за нею заходили друзі. Вони йшли на Хрещатик, відправляли з Головпоштамту вітальну телеграму Рильському і починали святкувала день народження Максима Тадейовича і Ліни. Одного разу дівчина прийшла до нього зі своїми віршами. І не наважилась натиснути кнопку дзвінка. Лише поклала біля дверей квіти із запискою «Від української молоді». Іншого разу він вийшов назустріч у парковій алеї. Дівчина не посміла підійти. Саме про цю зустріч поезія «Пейзаж у пам’яті»

У 1953 р. Сталін помер. Почалась так звана «хрущовська відлига». Було визнано неправильність «культу особи Сталіна». Відбулась реабілітація частини невинно засуджених. Ослабла цензура, стали публікуватись раніше заборонені твори. Стрімко формувалось критичне ставлення до сталінської епохи, вільнодумство, що пізніше вилилось у рух дисидентів. Короткий період «відлиги» став утіхою останніх років життя Максима Рильського. Поезії, що лежали багато років, діждали свого часу. Одна за одною виходили поетичні збірки. Одна з них мала символічну назву «Третє цвітіння». Він бачив, як у літературу приходить нове покоління – «діти війни». Згодом їх назвали шістдесятниками. Мабуть, читав збірку шістнадцятилітньої Ліни Костенко «Проміння землі» чи наступну, «Вітрила», – Максим Тадейович не пропускав нового і талановитого у мистецтві. А то була дуже талановита і смілива молодь. Недарма ж збірка юного Дмитра Павличка називалась «Правда кличе». Ліна Костенко надіслала свої поезії у Московський літературний інститут. Її прийняли навіть без обов’язкової на той час рекомендації Спілки письменників України. Гуртожиток літінститутівців був у знаменитому Передєлкіно – селищі творчої інтелігенції. Поряд жили Корній Чуковський і Борис Пастернак. Однокурсник Єжи Пахльовський у Пастернака ламав бузок для Ліни. Та між їхнім коханням проліг державний кордон. Єжи повернувся у Варшаву.

Закінчивши Літінститут з відзнакою, Ліна могла лишитись у Москві, писати по-російськи і швидко прославитись. Та якось їй сказали про мову українців: «Вы же интеллигентный человек. Зачем Вам этот язык индейских племен?» А рідна мова для неї, як і для Рильського, стоїть в ряду найвищих духовних цінностей людства: мова, творчість, історія, природа, кохання, гідність… Вона повернулась додому. В її поезіях не було жодного рядка ні про партію, ні про соціалізм, ні про «червоні дні календаря». Солідні добродії із Спілки письменників пояснювали, що «так не можна», радили піти на компроміс, зняти деякі вірші, продемонструвати лояльність до радянської влади, попереджували про неминучі неприємності… А її нудило і від цього добровільного плазування перед владою, і від перетворення української мови на російсько-український чиновницький суржик. Ліна Костенко не поступилась жодним рядком, жодним словом. Тоді наказали розсипати вже набрану збірку і 15 років не друкували. Як сказав Євген Маланюк, вона опинилася з кляпом у роті. Геніального поета не соромились звинувачувати у «низькому художньому рівні», цькувати в пресі, криками й тупотом зганяти зі сцени… Вона не корилась. Протестувала проти арештів серед української інтелігенції, писала листи на захист Чорновола, допомагала постраждалим….

Як свого часу Рильський, Ліна Костенко писала «у шухляду». Її поезії доходили до читачів здебільшого через «самвидав», переписані від руки, передруковані на машинці, завчені напам’ять…Тоді було написано і «Берестечко», і «Маруся Чурай», і вірші збірки «Над берегами вічної ріки»… У її присутності літературні чиновники почувалися неприємно, ущербно. Світлана Короненко згадує її появу у Спілці письменників України на літературному вечорі Івана Малковича. Коли Ліна Василівна увійшла в зал, всі оніміли й завмерли, а потім почали підводитися з місць… Гостя кинула тільки одну фразу; «Настільки я зрозуміла, це студія літературної майстерності, а за столом «майстри»? Ті, що сиділи в президії, потупили очі: «За столом справді були не майстри, а досить посередні поети, які з висоти спілчанських посад повчали нас, молодих. Як же тоді вони принишкли…» Може, саме за стійкість, за оте, від Рильського: «все збудеться і все мине», «неправді не служить», «життя непроданим пронести» – подарувала їй доля друга, коханого, опору в житті, її Василя. Тільки ненадовго, бо був він набагато старшим, покаліченим на фронті…

У 1990, 2000, 2010 рр. Україна відзначала ювілеї великої письменниці. Анатолій Дімаров сказав: «Минули роки й роки. Топтуни й ревуни, які зганяли Вас із трибуни, де вони всі подівалися?.. Ваша ж зоря як сяяла, так і сяє, гордо і чисто, на поетичному небосхилі України, якій ви офіруєте своє серце і душу, свій великий талант». Ліна Василівна Костенко в усі часи, на всіх перегонах історії лишається собою. Вона відмовляється від нагороді премій, не дає інтерв’ю, не розказує про особисте життя… А кожен твір Ліни Костенко стає культурною подією – хоч нова збірка поезій, хоч стаття «Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала», хоч роман «Записки українського самашедшого»… І поетичні цитати розлітаються по світу.

Національний Тиждень читання поезії

admin — Mon, 17 Mar 2025 04:14:01 GMT

Поезія – це спосіб почути одне одного. Це можливість зафіксувати чужий досвід і знайти відгук на свій. Вірші стають способом знайти слова для пережитого, відчути підтримку і взаєморозуміння. З 17 по 23 березня 2025 року Український інститут книги проводитиме Національний Тиждень читання поезії. Цьогорічна тема Тижня читання – «Пісня тисячі голосів». Гаслом події стали слова Сергія Жадана: «З чого все почалося? Вона заговорила про мужність і зброю. В неї навіть не голос – в неї багатоголосся».

Ювіляри року

admin — Fri, 07 Mar 2025 12:21:35 GMT

7 березня святкує свій день народження Світлана Олегівна Талан — одна з найпопулярніших сучасних українських авторок. Вона пише романи в жанрі «реальних історій», які їй підказує життя. Усі її твори на гостросоціальну тематику. Головна героїня її книг – жінка-українка, сильна духом, зворушлива, ніжна, чуттєва, яка іноді помиляється, але її завжди веде за собою кохання: до чоловіка, до дітей, до батьківщини. Українська письменниця: Членкиня Національної спілки письменників України (2014), Золота письменниця України (2015), є неодноразовою лауреаткою всеукраїнського конкурсу «Коронація слова».